Історія мікрорайону Гречани  

ГРЕЧАНИ. Колишнє село, нині – мікрорайон на західній околиці міста. Село Гречани засноване на початку XVIII ст. Сталося це після того, як у 1699 p. турки залишили Поділля, і Плоскирів та навколишні землі повернулися у володіння польського шляхетського роду Замойських. Плоскирівське староство виявилося повністю спустошеним, у зв’язку з чим Замойські переселили сюди селян із польської Мазовії і мазурського Поозер’я. Так у Плоскирові та навколишніх селах з’явились “мазури”, нащадки яких нині й складають основу католицького населення Хмельницького. Значна частина польських переселенців одержали землю на захід від Плоскирова, на колишніх гречаних ланах, від чого їхнє поселення отримало назву Гречана.

В XIX ст. село належало поміщикові Сергію Нахімову, родичу відомого адмірала. Продовжували діяти млин та ґуральня, згодом з’явилась цегельня. Населення за переписом 1897 p. складало 2182 мешканця. Отож, чимось особливим від інших сіл Гречани не відрізнялись.

Докорінно життя села змінилося з 1913р., коли Товариство Подільської залізниці збудувало тут паровозне депо (нині – локомотивне депо Гречани) та залізничні майстерні. А після відкриття у 1913-14 pp. на Подільській залізниці руху потягів від Проскурова до Шепетівки та Кам’янця-Подільського, саме станція Гречани стала залізничним вузлом. Тому не дивно, що під час військових дій Гречани іноді відігравали у стратегічному плані більшу роль, ніж Проскурів. Під час Великої Вітчизняної війни Гречани були під “особистою” увагою окупантів. Проте це не завадило залізничникам вже у 1941 р. створити підпільну антифашистську групу, яка виводила з ладу техніку, зривала рух потягів, проводила інші диверсії. Імена Л. Пірковського, X. Саварчука, В. Ручковської та інших гречанських підпільників навічно вписані в героїчну історію опору. Запеклі бої розгорнулися за Гречани під час визволення у березні 1944 р., коли на станцію вели наступ частини 127-ї стрілецької дивізії полковника Говорова.

В 1946 р. приміське село Гречани було приєднано до міста Проскурів. На сьогодні у Гречанському мікрорайоні можна виділити Ближні Гречани – від Центрального парку культури та відпочинку, вздовж Південного Бугу й залізниці, до естакади вул. Західної Окружної; та Дальні Гречани – від естакади до західної околиці міста.

Розповідаючи про історію Гречан, неможливо оминути костьол Святої Анни. Ще з давніх часів головний католицький храм Проскурова – костьол Святої Анни – височів приблизно на місці нинішньої школи №1 (поблизу входу в Центральний парк). Але в 1936 р. храм закрили й почали руйнувати, а в 38-му те, що залишилося, висадили у повітря вибухівкою. У розпорядженні польської громаді залишилася лише капличка, яка була влаштована в 1925 р. на римо-католицькому цвинтарі села Гречани. Згодом на її місці й побудували костьол, якому знову надали ім’я Святої Анни і який до 90-х pp. XX ст. був єдиним католицьким храмом міста.

Дальні Гречани (зліва) і Ближні Гречани (cправа) – сучасна супутникова зйомка. По вертикалі знімок перетинає Західна Окружна вулиця.

 На території с. Гречани, в більшості випадків, проживали поляки. Люди розвивали свою культуру, мали польську школу.

Ще в 1928 році у с. Гречани повністю за кошти місцевої польської громади був зведений Народний дім. Ця назва на польській мові “Dom Ludowy” до цієї пори прикрашає фронтон будівлі по вулиці Вокзальна. 59. З кожного подвір’я збирали по 5 карбованців на будівництво (на той час за 5 крб. можна було купити корову). На жаль, культурно-просвітницька діяльність Народного дому припинилась у 1936 р. у зв’язку із сталінськими репресіями, коли на підставі Постанови Політбюро ЦК КП(б)У “Про переселення 1500 польських родин з прикордонних округів Вінницької області” від 16 жовтня 1935 року більшість польських родин було примусово депортовано до Сибіру та Казахстану.

Приміщення Народного дому стадо власністю державною, а пізніше передано у власність Проскурівському міськкомунгоспу. 7 серпня 1950 року на підставі рішення виконкому Проскурівської міськради 15% домоволодіння перейшло у власність Гречанського сільського споживчого товариства.

У сімдесятих роках першим поверхом користувалися Хмельницьке міське об’єднання “Продтовари” і “Промтовари”, другий поверх використовувався як складське приміщення для схову спортінвентаря місцевої школи.

У 1986 році виконком Хмельницької міської ради (голова виконкому Бухал І.В.) 16 січня приймає рішення, а 20 лютого – доповнення до нього щодо передачі будівлі загальною площею 555 кв. м. балансовою вартістю 24143 крб. на баланс Хмельницького відділення торгово-промислової палати.

Після розвалу СРСР та набуття Україною незалежності польською громадою міста приймається рішення повернути свою власність – Народний Дім , або принаймні добитися безкоштовного користування ним. 

Дотепер існує повір'я, що все загадане у ніч на Івана Купала точно збудеться.

З 6 на 7 липня українці традиційно відзначають ніч на Івана Купала, яка вважається святом молоді та кохання.

Усі обряди на Купала є значною мірою містичними. Важливе значення в купальській обрядовості має очищення вогнем та водою - вогонь розпалюють ввечері і підтримують полум'я аж до ранку.

Стрибки через купальське вогнище супроводжуються примовляннями та ворожіннями "на силу, на здоров'я, на красу, на врожай". Святковим ранком усі мають скупатися у цілющій воді.

Дотепер існує повір'я, що все загадане в цей день, неодмінно здійсниться.

Трохи історії.

Історія свята бере свій початок зі старовини, воно було таке популярне серед народу, що навіть найфанатичнішим вірянам довелося змиритися з ним і полюбити.

У цей день усі свої палкі почуття можна висловити за допомогою стихій - води і вогню, і за допомогою музики, танцю та жартів.

У ніч на Івана Купала хлопці та дівчата збираються у веселі компанії та розважаються на берегах озер і річок: палять величезні багаття, стрибають через них, водять хороводи. Також дуже популярні еротичні ігри.

У цей день здавна дівчата пускали по річці вінки, гадаючи, звідки чекати нареченого, і шукали квітки папороті, вірячи, що так можна знайти удачу на все життя. Але це ввечері, а вранці на Івана Купала хлопці та дівчата вибігали на вулицю, сідали на мітли і дражнили одне одного, виявляючи так свою симпатію вподобаній людині.

Наші предки були твердо переконані, що саме на Івана Купала можна знайти справжнє кохання. Саме тому на Івана Купала дівчата плетуть вінки і з їх допомогою ворожать на судженого. А ще ці вінки святять у церкві, а потім поять хворих настоєм на травах з купальського вінка.