Еволюція книжкових форматів

  

  До того, як вигадати класичну форму книжки, інформацію записували на плоских табличках із випаленої глини, на бамбукових дощечках, висушеному пальмовому листі, на панцирах черепах, на папірусі, пергаменті, кольорових плетінках чи шнурках. Її записували  навіть на кістках тварин, що приносилися в жертву – саме на такому матеріалі були створені перші ієрогліфічні пам’ятки китайської писемності в XIV-XII ст. до н. е. Простежити еволюцію книжкових форматів можна завдяки наступному матеріалу сайту Читомо. І почнемо з наскельних зображень.

Петрогліфи

  Наскельні зображення, або петрогліфи – це висічені на кам’яній основі символи й малюнки, серед яких немає добре розробленої системи знаків. Такі наскельні знаки можна інтерпретувати як первісне письмо, а наскельні написи можна вважати протокнигами. Імовірно, наскельні малюнки мали магічну й ритуальну функцію. А з часом на їхнє місце прийшли піктограми та ідеограми. В Україні петрогліфи пов’язані передовсім із Кам’яною Могилою – діапазон датування цих наскельних зображень становить від  24-22 тис. до н.е. –  до 10-13 ст.

Глиняні таблички

 

  Дуже поширеним матеріалом для фіксування і поширення  інформації була м’яка глина. Цей матеріал був одним із найголовніших упродовж 4-3 тис. до н. е. у країнах Передньої й Середньої Азії, на острові Крит. Добре вимішену глину розрізали на однакові пластинки, випалювали на вогні, а тоді до них бралися спеціально підготовлені творці перших книг, каліграфи. Проте в 3 тис. до н. е. глину почали вважати ненадійним матеріалом, а творці книг все активніше використовували папірус. На глиняних табличках написаний фрагмент одного з найдавніших літературних творів – "Епос про Гільгамеша", а також фрагменти вавилонських астрономічних записів.

Папірус

  Папірус – це тростинова рослина, завтовшки від 10 см, що росла у великій кількості вздовж берегів Нілу. Технологія виготовлення папірусних аркушів була такою: стовбур рослини, що виростала просто з води, зрізали на глибині більш ніж у пів метра, розтинали вздовж на тонкі пластинки, складаючи їх рівно одну побіля одної кількома шарами – вздовж і впоперек. Цю конструкцію змащували спеціальним клейким розчином і вкладали під масивний кам’яний прес, матеріал висушували на сонці, розгладжували, полірували спеціальним розчином. Після цих маніпуляцій на папірусі можна було писати й малювати. Папірусом користувались аж до 12 ст. н. е., поки його не витіснив дешевший і ефективніший папір. Знайдені папіруси прийнято було називати за іменами їхніх відкривачів або власників. На папірусі написано єгипетську "Книгу мертвих", а також збережено єдину копію текстів давньогрецького драматурга Менандра.

Пергамент

 

  Попри походження назви "пергамент" від міста Пергам, цей матеріал вигадали не в ньому. Ще Геродот згадував, що писання на шкірах тварин було поширеним у його часи (5 ст. до н.е.). Що стосується назви, то в Пергамі 2 ст. до н.е. був центр виробництва цього матеріалу. Спеціально вичинені шкіри тварин (овець, кіз, віслюків, телят, свиней) розрізали рівними прямокутними шматками й скріплювали вздовж чи складеними навпіл сторінками-частинами або скручували у сувої й використовували для написання текстів. Для відбілювання пергаменту в нього втирали борошно, молоко, білки. Проте пергамент не завжди був білим. У 15 ст. існували рецепти фарбування матеріалу в індиго, зелений, червоний, персиковий, фіолетовий кольори. 

  Серед переваг шкіри – на ній можна було відтворювати тексти й малюнки кращої якості, ніж на папірусі, до того ж робити це з обох боків матеріалу. Ще одна перевага пергаменту – його довговічність. Після широкого впровадження паперу пергамент став матеріалом для оправи книжок. Інший мінус пергаменту – його вразливість до вологості, під дією якої написане на матеріалі втрачає свою якість. Для захисту від вологи його часто оправляли. Найдавніший відомий нам текст на пергаменті – це єгипетські сувої Четвертої династії. Ранні ісламські тексти також знайдені на пергаменті. 

Берестяні грамоти

  Під час розкопок періоду Київської Русі знайшли чимало берестяних грамот, що використовувалися здебільшого для листування. Як матеріал для них слугувала березова кора. Її витримували в киплячій воді, відшкрібали й шліфували внутрішній бік і обрізали краї. Березова кора чудово підходила для письма. Берестяні грамоти з Київської Русі – не найдавніші знахідки письма на березовій корі. На цьому матеріалі створені Гандхаранські буддійські тексти, як датують приблизно 1 ст. н.е. Берест також активно використовували в Північній Америці. Зокрема на ній створено найдавніші мапи цього регіону.

Форми книги

  Наші сучасні уявлення про форму книги досить точні, чи не так? Це певна кількість скріплених разом аркушів, заповнених текстом чи ілюстраціями, їх вдягнуто у відповідно оформлену оправу, щоб захистити чи сховати. Проте книги не завжди мали такий вигляд.

  Перші книги – це малюнки на кам’яних стінах печер, глиняні вироби, помережені витіюватими позначками, шкіряні й шовкові сувої, дощечки з бамбука, сосни чи берестової кори, зв’язані шкіряними нитками, як сторінки у звичній нам книзі. Траплялися також книги з пальмового листя, скріплені, як віяла, написані на тонких пластинках з бронзи, свинцю чи міді. Нерідко дощечки, заповнені текстом з однієї сторони, прибивали на стінах будинків, а двосторонні "книжки" прикріплювали на ланцюжку в людних місцях.

  Звісно, не всі формати книжок дійшли до нашого часу. Книжками, висіченими на кам’яних брилах чи в печерах, було не зручно користуватися. Вони були гарні хіба для довічного збереження, проте їх було неможливо дати почитати іншим чи перевезти кудись. А оскільки тексти писалися передовсім для передачі інформації якомога більшій кількості людей, треба було дбати про зручність користування, а не лише про простоту у виготовленні. Найбільше цим вимогам відповідали дві форми стародавньої книги – сувої та кодекси.

Сувій

 

  Сувій – це згорнутий довкола круглої основи матеріал, який використовувався для письма. Як матеріал використовувалися  розрізані вузькими смугами й зшиті між собою в довжину шкіри тварин, шовк, папірус, пергамент, а пізніше – папір. Середня довжина сувоїв не перевищувала 10 метрів. Нам відомі Сувої з Мертвого моря, так звані Кумранські сувої та Сувій Гарріса, створений у ХІІ ст. до н. е, а віднайдений наприкінці ХІХ ст. у Фівах. Останній моє довжину понад 40 метрів і ширину понад 42 сантиметри. Сьогодні це один з найцінніших експонатів Британського національного музею. Відомі також сувої, віднайдені на руїнах Помпеї, час написання яких – І ст. н. е.

 Кодекс

 

  Інколи сувої розгортали горизонтально, що дало змогу складати його, як гармошку. Далі таку гармошку почали обрізати й зшивати чи склеювати для зручності. Так почали утворюватися кодекси, цільні блоки зі скріплених разом папірусних аркушів чи тоненьких дощечок. Такий блок міг мати різний розмір і товщину. Кодекси виникли у 2 ст. до н. е. Імовірно також, що перші кодекси зшивали з пошкоджених папірусних сувоїв, які вже було неможливо згортати. Кодекси були економнішими в об’ємі і ними було зручніше користуватися. Проте вони не витіснили сувої повністю й остаточно. Свитки ще довго використовували в юриспруденції, оскільки в свитку не можна заміняти аркуші, і все написане на ньому можна скріплювати підписом і печаткою.
  Донедавна вважалося, що найдавнішим збереженим донині кодексом є так званий Сінайський кодекс. Це один з рідкісних варіантів книг Святого Письма, написання якого датують 4 ст. н. е. Однак у середині 80-х років минулого століття єгипетський археолог знайшов найдавнішу книгу – Коптський біблійний текст, книга з 493 пергаментних сторінок, скріплена шкіряним шнуром. Вона "вдягнена" в добре відполіровану дерев’яну оправу, завдяки якій і збереглася до наших часів.

Книги шрифтом Брайля

 

  Шрифт Брайля – це тактильний рельєфно-крапковий шрифт для людей із порушеннями зору. Цей шрифт розробив француз Луї Брайль у 1829 р. Проте це аж ніяк не означає, що до Брайля сліпі не ходили до спеціалізованих шкіл і не читали. Власне, сам Брайль є учнем такого закладу – він відвідував Паризький національний інститут сліпих, що був першою у світі спеціальною школою для незрячих дітей. За великим рахунком, Брайль був людиною, що спростила код для сліпих, а не винайшла його. Він зробив зручну шестикрапкову систему шрифту, яка мала 3 крапки у висоту й 2 в ширину. Але цьому передувала робота багатьох інших винахідників.

 У 18 і І пол. 19 ст. тривала діяльність з вдосконалення шрифтів для сліпих. Необхідно було зменшити й схематизувати контури знаків, а також змінити стандартні знаки алфавіту умовними символами у формі крючків, кружечків і паличок. Педагог Іоанн-Вільгельм Клейн, фундатор школи для сліпих у Відні, зрозумів, що на дотик легше сприймається пунктирна лінія, аніж суціальна. Тож він став застосовувати в підручниках для сліпих літери, витиснуті крапками.
  В 1845 англієць Вільям Мун опублікував схему рунічного шрифту. Його літери утворюються з ліній, крючечків, кілець та півкілець, прямих та гострих кутів, поданих у різних положеннях. А незадовго до Брайля, у 1819 р., француз Шарль Барб’є створив шрифт для "нічного читання на полі бою". В основі системи Барб’є була таблиця з 36 звуків французької мови, на їх позначення використовувалися опуклі крапки: 6 крапок у висоту та 2 – в ширину. Саме цей шрифт у 1821 році запропонувавши Інституту сліпих у Парижі, де тоді навчався, а потім працював Брайль. Звісно, не всім країнам одразу прийшовся до смаку шрифт Брайля, скажімо, в Англії до 1832 року продовжували послуговуватися шрифтом В. Муна. Але це створювало величезну плутанину, бо книги, надруковані одним інститутом сліпих, залишались нечитабельними для незрячих інших закладів
  Що стосується України. То тут першу друкарню книжок Брайлем відкрив Григорій Міцкевич в Одесі. Він надрукував книжки Гоголя для учнів спеціалізованих шкіл.

 Електронна книга

  Електронна книга (ebook) – версія книги в цифровому форматі. Що стосується винахідників електронної книги, тут не все однозначно. Майкл Гарт вважається винахідником електронної книги, оскільки його проєкт "Гутенберг" оцифровував книжки й поширював їх у вільному доступі в інтернеті. Заснований 1971 року, цей проєкт вважається найстарішою електронною бібліотекою. А Роберто Буза у 1946 році вигадав "Index Thomisticus", електронну книгу, покажчик творів Фоми Аквінського, за допомогою якого можна було б здійснювати пошук і вивчення цього масиву текстів.
  Основна перевага електронних книжок – їхня ціна і доступність. Згідно з дослідженням канадської компанії Kobo, чим дорожчою є книга, тим більша імовірність, що читач купить її саме в електронному форматі. Електронна книга не вразлива до води, цвілі та інших природних факторів. Як і з соцмережами, читачі електронних книг стикаються з питанням відсутності приватності, адже, скажімо, Amazon, знає приватну інформацію користувачів, преференції своїх читачів, чи дочитав читач книжку, на якій сторінці кинув її і т.д.

 Аудіокниги

 

  Практика слухати книжки, а не читати їх, є досить таки давньою й поширеною. Давні античні епоси "Іліада" та "Одісея" сприймалися аудиторією саме на слух. А Геродот створював свою "Історію" не для того, щоб нею зачитувались, а для того, щоб розповідати ці історії перед публікою. В літературі ХІХ ст. нерідко можна натрапити на описи митців, які малюють під чиєсь читання, чи на опис підлітків, що мають читати своїм стареньким тітонькам.  Тож до винайдення технології запису слів сама практика слухати книжки була доволі поширеною.

  Запис слів став можливим з винайденням Томасом Едісоном фонографа у 1877 році. Проте записи кінця ХІХ – початку ХХ ст. були лімітовані 4 хвилинами. До 1930-их років цей час збільшився до 20 хв, чого було вдосталь для запису фрагментів із книжок, глав Біблії, віршів та поем. Спершу аудіокниги були версіями творів для людей із вадами зору. А коли в 1980-ті книги стало можливо випускати на дисках, їх почали слухати в машинах. Таким чином, ставлення до аудіокнижок змінилося – вони стали носієм книжки для широкого загалу, що дозволяє ефективніше використовувати час.

Книги з доповненою реальністю

 Книги з доповненою реальністю (AR) є фізичними або електронними книжками, що містять спеціальні мітки (QR-коди, штрих-коди, матричні коди), які доповнюють матеріал книги штучними елементами й новою інформацією. Книжкові AR-додатки дають змогу візуалізувати фрагменти книжки, анімувати їх, додати інтерактивні ігри та аудіоелементи. Реалізується ця технологія за допомогою мобільних додатків, окулярів доповненої реальності, проєкційних пристроїв. Ефективність і цікавість до таких книжок пояснюється тим, що людина сприймає інформацію всіма органами чуття, а книги з доповненою реальністю дозволяють залучати їх. Прикладом є книжки видавництва ArtNation Publishing. 

Книги з віртуальною реальністю

  Віртуальна реальність – це моделювання досвіду за допомогою технологій, зокрема за допомогою шолома й окулярів віртуальної реальності. Вона забезпечує зорові, звукові та інші відчуття, які дозволяють зануритись у переживання певного досвіду чи ситуації. VR дає змогу моделювати складні хірургічні операції чи навчатись водити транспорт в небезпечних ситуаціях – тобто дає простір для віртуальної практики й відточення навичок в тих ситуаціях, які є небезпечними в реальному житті.

  Сьогодні технології VR поширюються також на дитяче навчання. Дитячі VR-книги нагадують гру і дають змогу не просто прочитати про космос, давній світ, природу інших континентів, а зануритись в ці ситуації. Якщо читання книги – це теорія, то занурення у віртуальну реальність – це можливість пережити все на практиці. 

 До речі, VR-технології дають можливість подолати розрив між електронною і паперовою книжкою. Існують програми (як Bigscreen), які дозволяють налаштувати параметри VR так, наче ви читаєте книгу у старовинній бібліотеці чи перед багаттям в лісі (або вибрати інші параметри середовища на свій смак). Серед переваг – ви повністю занурюєтеся в атмосферу і ніхто вас не відволікає. За допомогою цієї програми можна мати доступ до всіх ваших електронних книжок. Серед недоліків – все ж програма не досконала і не дає вам всіх тактильних відчуттів, як від справжньої книжки.
  Найвідоміший український VR-проєкт – це "Знайомство з Туконі", гра за мотивами дитячих книжок Оксани Були.