Шість пригодницьких історій 

для зимового читання 

  Коли пора року не сприяє тривалим мандрам, завжди можна відшукати книжку, яка відкриє вам далекі та близькі краї, не виманюючи з дому. Сьогоднішній огляд пригодницьких історій від Букмолі, сподіваємося, познайомить із новими текстами чи надихне перечитати дещо зі "старого" і гаряче любленого.

  Джон Р. Р. Толкін
"Гоббіт, або Туди і звідти"

 

  Чи застаріє колись історія про несподівану пригоду Більбо Торбина? Гадаю, що й без мега-бюджетних стрічок Пітера Джексона й сцен із них на обкладинках книжок Толкієна, історії Середзем’я читатимуть іще багато поколінь. Для читача з невеликим досвідом – це захоплива оповідь про мандри, драконів, владу, пошуки золота й себе. Тим, хто цікавиться Середньовіччям, словами та мовами, "Беовульфом" й ісландськими сагами відкривається геть інший Толкін, читати якого – ще більша насолода. Тонкий гумор й іронія, відсилки до інших текстів і персонажів, дрібні, але дуже вагомі деталі – це ті речі, що, можливо, не відразу впадають в око, та зрештою роблять книжки Толкіна вартими щонайменше кількох перечитувань.

Іан Вайброу "Геройська 

книжка Малого Вовчика"

  Не закохатися у Малого Вовчика вкрай складно. Від лісового світу, який створює Вайброу, спершу не чекаєш несподіванок: ті самі вовки, підступні лиси, темні хащі – хіба що лінива дитяча література не експлуатує ці кліше до дірок. Та у дотепних, щиро-наївних персонажів Вайброу таки складно не закохатися. Чому? Я сказала б, що все криється в оповіді, у тому як автор використовує ці кліше та як розказує свою історію словами і малюнками. Малий В. (а саме так головний герой часом підписує листи до родини) – один із низки "не-таких" персонажів дитячої літератури, "не правильний" вовк, який не хоче коритися суспільним (або вовчим) нормам. Тож він вирушає у самостійну подорож, у тому числі, як зазвичай трапляється, ще й у метафоричні мандри у пошуках себе самого. Ми, читачі, бачимо його сліди.

Джеймс Крюс 

"Тім Талер, або Проданий сміх" 

  Нещодавно у видавництві "Час майстрів" перевидали найвідомішу книгу німецького дитячого письменника та лауреата медалі А.Дж. Крюса – повість "Тім Талер, або Проданий сміх". Історія про Тіма Талера – це історія, в якій легенда про Фауста переплелась із сюжетами романів Чарльза Діккенса  й доповнилася критикою споживацької культури та капіталізму загалом. Крім того, повість Джеймса Крюса має чимало спільного зі знайомими багатьом із вас народними казками про чортів, а його персонажі страшенно нагадують справжніх героїв – сміливих щасливців, які, попри всю свою авантюрність, лишаються високоморальними героями, що не зраджують ні друзям, ні собі, вміють робити правильні життєві вибори й відрізняти справжнє від підробки.

Клайв Баркер "Викрадач вічності" 

  Причини втечі до дивовижного світу можуть бути у кожного свої. У десятирічного Гарві Свіка, головного героя бестселера Клайва Баркера "Викрадач вічності", — це звичайнісінька нудьга, якою наповнений ненависний йому останній місяць зими. Та одного дня у кімнаті Гарві з’являється містичний незнайомець у капелюсі, який обіцяє врятувати хлопчину з пазур "звіра на прізвисько Лютий". Не довго вагаючись Гарві вирушає з ним до фантастичного Дому, де кожен день життя сповнений свята. Чи пощастило Гарві з цим “порятунком” чи “ні”? Яку ціну він повинен буде заплатити за безкінечні розваги? Що за секрети приховують мешканці й таємничі власники Дому? Відповіді на ці запитання, з одного боку, лежать на поверхні, адже сюжет книги чимось нагадує одну з пригод Одіссея. З іншого боку, шукаючи їх, Гарві Свіка таки вдасться здивувати та заінтригувати читача – і неабиякою сміливістю, і гострим розумом, і силою волі.

Клайв С. Льюїс "Хроніки Нарнії" 

  Коли вже мова про епічні пригоди, складно не згадати Льюїсове семикнижжя. "Хронікам" часто дають наліпку універсальної дитячої класики, цілком задовольняючись цим статусом і не зазираючи вглиб метафоричних пригод доньок Єви та синів Адама. Звичайно, цими романами можна насолоджуватися як нарніанським "туди і звідти": мандрівками поміж світами та країнами, битвами за участю кентаврів та різноманітними казковими мотивами. Та як на мене основна принада "Хронік" полягає у тому, що згодом і після кількох перепрочитань починаєш замислюватися над геть іншим: філософським підґрунтям, наскрізністю біблійних мотивів, деякими шовіністично зображеними жінками та дівчатами і стереотипно кумедними чи лихими не-нарніанцями. Втім, сподіваюся, таке "викриття" Льюїса не посуне "Хроніки" зі списку найулюбленіших книжок, а скоріше просто спонукає замислитися, а чи такими вже простими та прозорими є деякі з найвідоміших пригодницьких історії.

Крессида Ковелл "Як приручити дракона"

  Кажуть, що пригода не заслуговує на те, щоби її розповідали, якщо в ній немає жодного дракона. Так от пригоди Гиккуса та його дракона Беззубка, поза сумнівами, варті того, щоби їх не тільки розповідали, але й читали та перечитували. Головний герой повісті "Як приручити дракона", вікінг на ім’я Гиккус – один із "не-таких" персонажів світового дитліту, який є повною протилежністю до того грізного маскулінного образу, що його малює наша свідомість, коли ми чуємо слово "вікінг". Власне, саме своєю інакшістю та "несправністю" Гиккус і приваблює читачів, які, долаючи разом із миршавеньким вікінгом "тернистий шлях героя" зможуть не тільки досхочу насміятися, але й навчитися важливим життєвим урокам.